Кара без злочину або що робить вінницька міліція зі законослухняними громадянами

Я завжди вважала, що законослухняність надійно захищає людину, принаймні, від сваволі держави. А правоохоронці донедавна чомусь асоціювались у мене з героями популярного російського телесеріалу «Менти». Проте 16 лютого 2008 року року життя внесло суттєві корективи до моїх уявлень про реалії, в яких змушений жити сьогодні кожен вінничанин. Цього зимового дня в нашій редакції неждано-негадано з’явилась молода жінка – Тетяна Володимирівна Прилуцька. 

«Ви обов’язково повинні написати про міліційний безпредєл!» - такими були її перші слова. Далі вона розповіла подробиці.
- В суботу, 16 лютого, близько 6 години вечора, чоловік попередив мене по телефону, що він у магазині і скоро прийде додому. Ми з дітьми швидко накрили на стіл, аби усією сім’єю повечеряти. Однак час ішов, а  чоловіка все не було й не було. Я передзвонила йому і запитала, чому він затримується? Чоловік попросив ще почекати. Я почекала ще кілька годин, а потім, передчуваючи щось недобре, почала набирати його номер знову й знову, але абонент не відповідав. Проте я не відступала і нарешті почула його голос. Як грім серед ясного неба пролунало: «Я в міліції». І одразу телефон замовчав…

…Я додзвонилась до міліційного відділку і запитала чергового, за що затриманий мій чоловік? Але «страж» закону одразу поставив мене, як то кажуть, на місце. Знехотя і в досить брутальній формі видавив з себе, що  пояснювати мені він нічого не буде. Потім кинув слухавку.
Я не змогла піти до відділку негайно, бо не було на кого залишити двох малих дітей.

Наступного дня, залишивши дітей на сестру, я вже була в міліції. Черговий пояснив мені, що мого чоловіка та його товариша затримали і не випустять з-за грат аж до суду. Чесно кажучи, мене це вже дістало, і я як юрист почала їм пояснювати ситуацію з точки зору закону. Тільки тоді вони  покликали старшого. Він пояснив, що трапилось і повідомив, що незабаром мого чоловіка та нашого приятеля відпустять. Я вирішила зачекати. Пройшов деякий час і на вулицю вийшов правоохоронець. Побачивши мене, він в грубій формі «порадив» мені йти додому, бо, мовляв, начальник розпорядився нікого не відпускати до суду, тобто до понеділка.

Я знову зайшла у відділок і зажадала пояснень. Врешті-решт мого чоловіка  відпустили. Я написала розписку про те, що ми обов’язково з’явимось до суду в зазначений час. Але наш друг, на жаль, залишився в камері.

Наступного ранку ми прийшли до відділку, як і обіцяли. Правоохоронці дуже здивувались нашій появі.  Видно думали, що ми не дотримаємо слова.  Мого чоловіка та його товариша збирались посадити у машину, але я почала вимагати, щоб нам дозволили добирались самостійно, адже везти 20 осіб у міліцейському УАЗІ - просто знущання над людьми. У цій «душогубці» стоїть страшний сморід, бо там возять бомжів, п’яниць та інших антисоціальних елементів. Моя коротка, але гаряча суперечка з міліціянтами закінчились перемогою здорового глузду і людяності над емоціями і амбіціями. Знову, під розписку, мені вдалось забрати чоловіка та його друга. Ми прибули до суду навіть раніше за міліцію.  Суд постановив:

Провадження в справі про адміністративне правопорушення відносно мого чоловіка та нашого товариша,  за ст. 173 КупАП – закрити за відсутністю дій адміністративного правопорушення.

Отже я почала журналістське розслідування. Вирішила з’ясувати, чому правоохоронці затримали ні в чому не винних людей. Ось розповіді потерпілих Прилуцького Руслана Андрійовича та Остапова Сергія Володимировича.

Прилуцький Руслан Андрійович. Після роботи ми зайшли до магазину. Подивились асортимент і купити „Сотку”. Взявши до рук пляшку, помітили наліплену акцизну марку, але у нас одразу викликав занепокоєння той факт, що рідину налито по саму закрутку... Ми вирішили не ризикувати і попросили у продавця показати сертифікат якості. Продавщиця грізно подивилась, наче ми їй запропонували щось непристойне, і ми почули на свою адресу такі визначення, від яких почервоніє навіть папір.

Остапов Сергій Володимирович. Ми їй коректно пояснили, що не маємо на меті образити продавця своєю недовірою, але хочемо переконатись у тому, що куплений товар дійсно якісний. Продавщиця відповіла лайкою. Ми ввічливо попросили дати нам книгу скарг. Вона відмовилась, посилаючись на те, що ми – ніхто, а тому, нібито, не маємо права вимагати такі речі. Потім продавщиця почала нам погрожувати викликом власника магазину, який розбереться з нами. Ми не заперечували, адже були порушені наші права покупців та принижено нашу людську гідність. Ми почали чекати.

Руслан Андрійович. Пройшло декілька хвилин і з’явилась міліція. «Стражі» порядку одразу, з наскоку заявили, що нібито ми порушуємо громадський порядок. Почали складати протокол, у якому записали, як зазначила продавець, що нібито ми прийшли до магазину у нетверезому стані і почали чіплятись до неї. А потім ще й її облаяли, чим розігнали усіх клієнтів. Хоча у магазині нікого не було, але цей факт міліціянти не зафіксували. Потім нас почали змушувати підписати по суті фальшивий протокол. Звичайно, ми відмовились, заявивши,  що в ньому викладена неправда. Тут нас, як запеклих злочинців, кинули до машини і доправили до відділку.

Сергій Володимирович. Міліціянти не дозволили нам потелефонувати до рідних. Добре, що Таня безперервно дзвонила, то нам дали телефон відповісти, але  без пояснень.

Руслан Андрійович. Нас поставили в коридорі обличчям до стіни, обшукали, вилучили усе. Так ми простояли до півночі. Це вже потім нас посадили до камери.

Сергій Володимирович. Та це ж навіть камерою назвати не можна. Комірчина „2 на 2” вщерть забита п’яницями та бомжами, які, певно, місяців зо три не бачили води. Ось так без пояснень ми й відсиділи 2 доби.

Руслан Андрійович. Мені ще пощастило, що дружина забрала додому, а Сергій сидів до кінця. А потім до суду відвезли. Дякуючи Тані, слава Богу, хоч уже своїм ходом. Зайшов у зал засідань, розповів судді про те, як і що було. І тут ось вам і постанова, що не винен.   

Сергій Володимирович. Така ж ситуація й у мене. Що тепер робити, не знаю. Міліція навіть не вибачилась. Ось так, шановна пані журналісте, ми поплатились за те, що шанували закон.

Руслан Андрійович. Дивно навіть те, що ними не була проведена експертиза, щоб підтвердити, чи справді ми були в нетверезому стані. Якщо вони зазначають у протоколі такі факти, то обов’язково повинні возити затриманих до медичних закладів, аби це встановити.
Потерпілі також зазначили, що звернулись до Управління захисту прав споживачів із проханням перевірити наявність документів у власника магазину. Але що з цього вийде - вони не знають. Бо правоохоронці не тільки незаконно затримали їх, але й кудись «поділи» куплену пляшку горілки. Тому експертизи її вмісту зараз зробити неможливо. Потерпілі просять газету «Шанс», про яку в Вінниці, за їхніми словами, кажуть, що це єдина газета, яка справді допомагає людям, розставити, як то кажуть, усі крапки над «і». Вони вважають, що це потрібно зробити ще й тому, що й інші люди можуть безневинно постраждати від міліційної сваволі.

Я звернулась до Управління захисту прав споживачів з проханням прокоментувати дану ситуацію. І ось що мені вдалось з’ясувати. Права споживачів захищає Закон України „Про захист прав споживачів”. Згідно зі  ст. 4 цього закону (права та обов’язки споживачів) громадяни мають право на:

• Захист своїх прав державою;
• Належну якість продукції;
• Безпеку продукції;
• Необхідну, достовірну, доступну та своєчасну інформацію про продукцію, її кількість, якість, асортимент, а також про її виробника (виконавця, продавця)...

- Споживач, прийшовши до відповідного магазину, - розповідає мені працівник відділу, - може вимагати повний перелік документів, які засвідчують  походження товару.
Ст. 6 закону регламентує право споживача на належну якість продукції. До речі, саме тут в пункті 2 зазначено, що повинен зробити продавець на вимогу споживача:

• Продавець (виробник, виконавець) на вимогу споживача зобов’язаний надати йому документи, які підтверджують належну якість продукції.

-Скажіть, а  яке управління проводить контроль за якістю товару?
- Наявність супровідних документів та контроль за якістю продукції відноситься саме до нашого управління. Люди звертаються до нас із заявою, і ми розглядаємо матеріали, і, як правило, за кожним зверненням у нас йде перевірка. 
Стосовно перевірки даного магазину мені вдалося поговорити з Петровським Миколою Володимировичем - головним інспектором з питань продажу алкогольних напоїв.

- Скажіть, будь-ласка, чи мали право покупці вимагати сертифікат якості товару? І чи повинен був продавець пред’явити документи на товар та надати книгу скарг на вимогу покупця?
- Так, звичайно. Продавець повинен був надати сертифікат якості або накладну на підтвердження якості товару. А також книгу скарг на вимогу покупця.Вона не мала права відмовити. Я розумію, що були якісь  емоції, але закон порушено однозначно. Тому ми на прохання цих громадян обов’язково перевіримо  магазин.

- У який термін вами буде розглянуте звернення потерпілих?
- За законом  30 діб. Але десь приблизно - 15-20 днів. Про результати ми обов’язково повідомимо їх, а також вас, оскільки ви проводите розслідування.
Після цієї розмови я ще раз переглянула Кодекс „Про адміністративне правопорушення”. І, як виявилось, працівники Замостянського РВ ВМУ УМВС дійсно порушили законодавство.
Згідно зі ст. 261, абзац 2, цього кодексу:

• про місце перебування особи, затриманою за вчинення правопорушення, негайно повідомляються її родичі...

За ст. 263, абзац 1:

• адміністративне затримання особи, яка вчинила правопорушення, може тривати не більш як три години.

Аби встановити усі факти, пов’зані з цією справою, наша редакція  звернулась із інформаційним запитом до міліційного відділку, де перебували за гратами невинні люди. Мені навіть пощастило побачити начальника Замостянського РВ майора міліції Сокиряна С.В. та запитати його думку про це затримання. Але відповідь керівного міліціянта відверто здивувала. Він сказав, що у них за добу десь близько 20 таких випадків проходить, і тому він не може навіть згадати цього випадку. Я хотіла перепитати начальника, чи він мав на увазі, що не пам’ятає саме цього випадку тому, що   співробітники їхнього відділку щодоби незаконно затримують по 20 осіб, а суд їх звільняє з-під варти, чи щось інше? Але я не встигла й слова сказати, як він викликав підлеглого і толерантно випровадив мене з кабінету. На щастя, я змогла поспілкуватись ще з одним правоохоронцем. Переглянувши інформаційний запит газети, він зніяковів. У нього вирвалось: „Ну й запит у вас - прямо як з СБУ!”... Далі потягнулась хвилина мовчання, і я почула голос розгубленої людини: ”Ви ж розумієте, я навіть не знаю, чи маємо ми право реєструвати такий запит. Це у нас вперше…”. Я знову не зрозуміла, що саме вперше: кинули за грати чесних людей чи вперше суд довів, що постраждалі від міліції громадяти не злочинці?

…Як журналіст, якому перешкоджають виконувати службові обов’язки, я наполягала на негайній реєстрації запиту. Мені відмовляли. Отут я вповні відчула, що пережили в цих жахливих стінах Сергій Осипов та Руслан Прилуцький і, мабуть, не тільки вони.
…Я продовжувала наполягати. Тягнулися нестерпні хвилини слухання телефонних гудків. Міліціянт кудись телефонував. Він не знав, що йому зі мною робити, а прийняти самостійне рішення чомусь не міг. Нарешті його наполегливість, яка більше скидалась на відчай, увінчалась успіхом. Він до когось добився і дістав інструкції щодо реєстрації нашого запиту. Трошки заспокоївшись, «страж» порядку почав чи то прохати мене, чи пояснювати мені, що міліція не може надати «Шансу» запитану інформацію. Причини називав конкретні: потрібно підняти журнали, з’ясувати всі обставини, аби, не дай Боже, звідти не випливла якась таємна інформація, яку вони як працівники відділу внутрішніх справ не мають права розголошувати. Одним словом, мені нарешті повідомили, що наш запит зареєструють, а відповідь надішлють поштою в 30-денний термін, передбачений законом для розгляду звернень громадян. Цей термін міліція використає для проведення службового розслідування. Я дивилась на чоловіка в міліційних погонах і була йому все-таки вдячна. Він, на відміну від свого полохливого начальника, не ховався від відповідей. А що не сказав всієї правди, то, мабуть, не міг. Але я ніяк  не могла зрозуміти, чому службове розслідування за фактом незаконного затримання громадян працівниками міліції досі не розпочате, чому рішення про його проведення прийнято лише після звернення журналіста газети «Шанс», а, може, не прийняте взагалі, чому начальник РВ не хоче розмовляти з журналістом?..

Отака-от невесела історія. Але є в ній величезний позитив, про який повинні знати вінничани. Ми розповіли про один із небагатьох випадків, коли суд реально захистив звичайну людину від сваволі держави. Викликають повагу й постраждалі. Вони не зневірились, не злякались, а активно захищали й захищають свої конституційні права.

Сподіваємось, що Управління захисту прав споживачів проведе об’єктивну перевірку магазину, у якому продавці порушують закон. Думаємо, що скаже своє слово й прокуратура. Але найбільше нам хочеться почути думку про цей випадок міністра Юрія Луценка, який на виборах палко переконував нас, що він ледь не життя віддасть, захищаючи закон. Обіцяємо, що він не втече від відповіді, як майор Сокирян С.В. Він, кажуть, чесний політик і справжній чоловік, а не якийсь там вінницький пустомеля й страхопуд. Та й його рідний виборчий блок «Наша Україна – Народна Самооборона» по телевізору непохитно відстоює принцип рівності всіх перед законом. То якщо Луценко покарав міліціянта, який брутально повів себе по відношенню до голови Верховної Ради України Арсенія Яценюка, він, тим більше, має покарати вінницьких «стражів» порядку, які, як засвідчив суд, порушили конституційні права Руслана Прилуцького та Сергія Осипова. А втім: поживемо – побачимо…

                                                                 Ірина Авдєєва