Середа, 17 Лютого 2021 р.
Домівка » Головна » ШАНС № 18 (48) від 28 грудня 2007 р.

ШАНС № 18 (48) від 28 грудня 2007 р.

Що заробляють деякі вінницькі газети  публікаціями про владу?

Чому ЗМІ називають «четвертою владою?» Це питання насправді хвилює багатьох читачів газети «Шанс». Коли ми  пояснюємо людям, що нині засоби масової інформації за силою впливу на людську психіку майже дорівнюють законодавчій, виконавчій, судовій та тіньовій владам, люди недовірливо крутять головою і кажуть: «Воно то так, але…» І читачам невтямки, як усе насправді просто…
ШАНС № 18 (48) від 28 грудня 2007 р. Відома російська журналістка  Олена Токарєва, головний редактор газети «Stringer»,  дуже образно пояснила, чому ЗМІ – «четверта влада» і чому це непросто зрозуміти навіть російському середньому класу.  
«Stringer» — це порушення всіх табу. Це символ особистого пізнання світу через власний досвід. Це газета для середнього класу, який думає. Але середній клас ще не усвідомив свого щастя,того, що в нього вже була своя газета. І, мо­же, вже ніколи не буде. Слоган «Stringer», що відноситься до інформації: «Проник, добув і повернувся живим!» — це гасло першопрохідців, дрібної буржуазії, що робить свої перші гроші ще в епоху кооперативів. Свіжий вітер іронії, яким віяло з наших сторінок, мало кого залишав байдужим. Майже кожний амбіційний журналіст вважав для себе за честь друкуватися в цій газеті, тому що великою була спокуса хоч раз проспівати власним голосом. Тому що в усіх інших ЗМІ є найжорстокіша цензура, є персоналiї, яких не можна чіпати ні за яких обставин. Майже кожен розумів, що колючим дротом оточена й перша модель — ліберальна, і друга — імперська. І виявляється, поміж ними — страшно. Тому що медійний простір в Росії вибудуваний за принципом концтабору, а обслуга — за принципом зграї і за принципом дотримання законів зграї, а не за принципом пошуків істин».
Газета «Stringer» перестала виходити в 2004 році. Чому? Бо вона заважала безроздільно панувати іншим російським владам.
Ми, на щастя, живемо тепер не в Росії, і наш медійний простір – не концтабір. Хоча з «обслугою» й в Україні не так просто... А ми живемо не просто в Україні, а на Вінниччині. І це треба розуміти.
Не так давно в популярному вінницькому тижневику «33 канал» несподівано з’явився цікавий матеріал «Генеральний прокурор Туркменистану… живе у Вінниці. Він був другом Туркменбаші».  Сенсація регіонального масштабу. Мовляв: «Знай наших! А ви, що думали – ми провінція? Ні, дзуськи! Ми така область, що в нас генеральні прокурори працюють рядовими».
Матеріл прославляє глибокого пенсіонера і одночасно діючого вінницького прокурора Володимира Василюка. Єлизавета Свєтлова – автор панегирика – не випадково винесла в заголовок ім’я Сапармурада Ніязова. З її точки зору, головним надбанням «легенди прокуратури Вінницької області», її, так би мовити, візитівкою, стала дружба з самим Туркменбаші. Як відомо, сутність людини визначається за формулою: «Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ти». То хто ж такий Ніязов?

Ще за життя журнал Parade визначив місце Туркменбаші серед найгірших диктаторів сучасності. Маючи практично нічим не обмежену владу, диктатор отримував додаткові шанси потрапити в число жахливих представників своєї професії в тому випадку, якщо він був помічений в знищенні своїх політичних опонентів, переслідуванні власних громадян і погрозах сусіднім країнам.
Всі ці диктатори схожі в
одному - вони використовують владу для особистого збагачення і не допускають найменшої критики на свою адресу.
Найгірші диктатори були відібрані на основі доповідей найвпливовіших Міжнародних правозахисних організацій, таких як Freedom House, Amnesty
International  і   Human   Rights   Watch.

Список диктаторів сучасності
Перше місце - Кім Чен Ір. 61 рік. Керує Північною Кореєю з 1994 року.
Друге місце - Король Фахд (80 років) і Принц Абдулла (79 років). Управляли Саудівською Аравією, відповідно, з 1982 і 1995 років.
Третє місце - Саддам Хусейн. 65 років. Керував Іраком з 1979 року.
Четверте місце - Чарльз Тейлор. 55 років. Президент Ліберії з 1997 року.
П’яте місце - Тан Шве. 70 років. Керує Бірмою з 1992 року.
Шосте місце - Теодоро Обіан Нгуема. 60 років. Керує Екваторіальною Гвінеєю з 1979 року.
Сьоме місце - Сапармурад Ніязов. 62 роки. Править Туркменистаном з 1990 року.
Колишній лідер Комуністичної партії Туркменської РСР створив в країні культ
власної особи. Туркменбаші закрив оперу, балет, цирк і Академію Наук.
Школярі Туркменистану постійно знімаються з занять і відправляються на сільгоспроботи. Лідери опозиції арештовуються за  сфабрикованими звинуваченнями
і кидаються до в’язниці. В Туркменії переслідуються віруючі.

А тепер  послухаймо діалог журналіста і прокурора Василюка
- Яких життєвих формул Ви дотримуєтесь у своєму житті?
- Добросовісна праця – це єдина політика, яку я визнаю. Цієї лінії і дотримуюсь все своє життя. Думки можу змінювати, але принципи ніколи: як кажуть, міняю листя, але коріння зберігаю. Як би не було важко, завжди намагаюсь бути чесним і відвертим. Адже кожна людина іде в цьому житті своєю власною дорогою. І важливо побачити і почути тих, хто з тобою поруч. Не зрадити, не розчарувати, не образити.

Бачите, як поталанило Ніязову з другом, який самовіддано допомагав йому виконувати непрості, але такі необхідні диктаторські обов’язки …
На щастя, Україна - демократична держава , яка орієнтується не на азійські деспотії, а на європейські цінності. Тому наші герої – не якийсь там Батий чи совково-імперський орел «товарищ Сухов», а  правоохоронці з правовою свідомістю, не «віртуози східної дипломатії» та умільці «обходити гострі кути» і «у всьому, навіть поганому, шукати гарні моменти», а прокурори, що захищають Закон. Тому нас здивувало, як могла з’явитися стаття подібного змісту в популярному вінницькому тижневику. Адже її редактор Анатолій Жучинський називає себе демократом, вітає читачів з тим, що вони «самодостатні громадяни цивілізованої європейської країни», пристрасно наголошує, що порушники закону не будуть покарані, «доки призначатимуться губернатори, судді, доки прокуратура, міліція та податкова будуть караючим мечем влади». То як же можна після цього прославляти диктатуту і через свою газету нав’язувати довірливим читачам  чужі, дикі й абсолютно  неприйнятні для українців цінності? Можливо, відповіддю буде наступний сюжет.
Газета «Шанс» образно написала, що «33-й канал» дотується з місцевого бюджету. Її головний редактор Анатолій Жучинський звернувся до нас з листом, де стверджував, що це не так. Ми, безумовно, просимо вибачення за неточне формулювання, але тут йдеться про з’ясування серйозної проблеми отримання бюджетних коштів медійними комерційними виданнями по суті. Ми розпочали журналістське розслідування, і наш головний редактор звернувся до голови Вінницької обласної державної адміністрації Олександра Домбровського з інформаційним запитом.

Шановний Олександре  Георгійовичу!
Прошу Вас надати редакції газети "ШАНС" інформацію про договірні взаємостосунки з ЗМІ по висвітленню діяльності Вінницької облдерж­адміністрації, а саме:
1 .Чи є відповідні рішення Вінницької ОДА про фінансування засобів масової інформації з бюджету області з ціллю висвітлення діяльності влади7
2.Якщо так, то прошу надати інформацію про процедуру прийняття рішень, персональний склад учасників підготовки і прийняття рішень, список ЗМІ з вказаними сумами бюджетного фінансування та копію типового договору про умови надання фінансування на висвітлення діяльності Вінницької ОДА.
З.В зв’язку з проведенням журналістського розслідування стосовно взаємної діяльності комунальних та незалежних ЗМІ Вінницької області з місцевими органами виконавчої влади - прошу Вас надати список всіх ЗМІ області з їх точними координатами для проведення незалежного моніторингу стану взаємної діяльності ЗМІ та органів виконавчої влади Вінницької області.

Відповіла нам начальник головного управління з питань внутрішньої політики ОДА Світлана Василюк - дружина прокурора Володимира Василюка. Тобто написала відписку.

«За дорученням голови обласної державної адміністрації
О.Домбровського головне управління з питань внутрішньої політики, у
справах засобів масової інформації та зв'язків з громадськістю
облдержадміністрації розглянуло Ваш запит щодо договірних
взаємостосунків із засобами масової інформації з висвітлення діяльності
обласної державної адміністрації та переліку засобів масової інформації і
повідомляє наступне.
Укладання угод з редакціями засобів масової інформації на висвітлення діяльності органів виконавчої влади здійснюється відповідно до розпорядження голови обласної державної адміністрації "Про укладання угод з висвітлення у засобах масової інформації діяльності обласної державної адміністрації" від 1 вересня 2005 року № 371 у межах коштів, затверджених обласним бюджетом. Питання щодо затвердження коштів на висвітлення діяльності органів місцевої влади розглядається сесіями обласної ради за поданнями постійної комісії обласної ради з питань гласності, свободи слова та розвитку інформаційного простору.
Перелік друкованих засобів масової інформації Ви можете отримати за місцем їх реєстрації як суб'єктів інформаційної діяльності, зокрема, з місцевою сферою розповсюдження - у головному управлінні юстиції у Вінницькій області, із загальнодержавною сферою розповсюдження - у Державному комітеті телебачення та радіомовлення України, електронних засобів масової інформації - у Національній раді України з питань телебачення та радіомовлення».

Як неважко помітити, що відповідей по суті ми не отримали. І досі  не можемо поінформувати вінничан, які суми бюджетних коштів були перераховані, наприклад, газеті «33 канал»? А ще незрозуміло, за які саме матеріали отримало гроші це комерційне видання. 

Надзвичайно цікаве одкровення зробила людина з команди Раїси Богатирьової Людмила Юрчук на сторінках тижневика «Вінницькі відомості». Обласне КРУ виявило, що цією особою як директором інституту післядипломної освіти, здійснене нецільове використання бюджетних коштів на суму в 426 тис. грн. Крім того, вона, за словами відомого вінницького політика Сергія Чумака, «прославилась» тим, що замовила йому від імені антикризової коаліції дискредитацію голови Вінницької обласної держадміністрації Олександра Домбровського та голови обласної Ради Григорія Заболотного. Ось уривок з її інтерв’ю:
«Якщо раніше я була впевнена, що комусь подобається цей будинок (приміщення інституту – авт.), то зараз я не впевнена, бо його вартість сторицею поступається вартості землі в центрі Вінниці, яка стала «золотою». (Близьке сусідство торгівельного комплексу «Магіцентр» автоматично здорожчує довколишні ділянки – авт.).» Між іншим, Юрчук звинуватила саме Олександра Домбровського в незаконному привласненні земельної ділянки під «Магіцентром».

Про що ж говорила Юрчук?

Не так давно газета «RIA» заявила, що провідні вінницькі видання отримали «розшифровку розмов одного з впливових людей на Вінниччині, який посідає крісло у владному кабінеті». Так от, там є цікавий уривок, який напряму стосується теми нашого журналістського розслідування. Співрозмовник «впливової людини» говорить: «Та оставте… Хіба не Ви обіцяли Василюкам інститутську землю під триповерховий будинок?»
В цій розмові йдеться про те, що сини «легенди вінницької прокуратури» Володимира Василюка від першого шлюбу Сергій та Юрій вже рік незаконно утримують одне з приміщень інституту післядипломної освіти і торгують там алкогольними напоями. Звичайно, вони б цього зробити не змогли без захисту високоморального батечка та успішної мачухи Світлани. І як тут не подивуватися на точність висловлювань кореспондента Свєтлової щодо особистих якостей Василюка-старшого: «Та й, зрештою, що особливого у тому, що справа виконана добросовісно, рішення прийнято справедливе, а вчинок – порядний? Для нього це природно». Отак-от – ні додати, ні відняти!
Є ще один досить цікавий факт, що стосується професійної діяльності прокурора Василюка. Так зовсім недавно він відмовився винести протест на рішення Вінницької обласної Ради, яка затвердила Статут інституту післядипломної освіти педагогічних працівників без його розгляду колективом інституту, що є грубим порушенням закону України «Про вищу освіту». Чому так сталося, ми не знаємо. Може, Василюк ще не «вивчив» українських законів і працює в звичному режимі друга Туркменбаші, а може це пов’язане з пошуками землі в центрі міста? Відповіді поки що немає. І насамкінець для повноти картини невелика довідка. Брати Сергій та Юрій Василюки зареєстрували Вінницьке відділення Аграрної палати – громадської організації, яка є досить важливим чинником економічного життя держави. Сьогодні їх батечко-прокурор та успішна мачуха вирішують питання про виділення в центрі міста земельної ділянки для побудови триповерхового будинку Аграрної біржі…
Тепер після всієї цієї інформації хіба не час поставити питання про те, чи не є публікація «генеральний прокурор Туркменистану... живе у Вінниці. він був другом Туркменбаші» в газеті «33 канал» можливим фактом корупції? Адже Світлана Василюк грає чи не вирішульну роль в отриманні «33 каналом» бюджетних коштів. Можна ставити й інші питання…
Взагалі, взаємостосунки преса-влада – багатовимірні. Хоча для багатьох газет, особливо комунальних, стрижневим залишається фінансування. Це питання часто вдягається в камуфляжні одежі інших проблем і змінюється до невпізнанності…
От до нас звернулися працівники редакції газети «Подільська зоря». Їхній головний редактор Олександр Баркан стверджує, що голова Вінницької районної Ради Сергій Сітарський заважає колективу газети нормально працювати.
«Голова почав надсилати у редакцію листи з вимогами державної перереєстрації редакції як юридичної особи, хоча причин для цього абсолютно не було. Але, щоб не ускладнювати стосунків, ми змушені були це зробити». Крім того, за словами Баркана, в 2007 році Сітарський «блокував рішення про виділення редакції необхідних 228 тис. грн.».
Голова Вінницької районної Ради іншої думки.
«Тут можна відповісти і одним реченням, але давайте з початку. Що значить фінансування? От вас хтось фінансує, вашу газету? Ви заробляєте кошти, або замовник оплачує ваш проект. Так само повинна працювати наша газета, але ж вона цього робити не хоче».
Отаких дві точки зору.  А відповіддю, що насправді відбувається, буде наше журналістське розслідування, результати якого  опублікуються в одному з найближчих випусків нашої газети.
Ірина Авдєєва





© 2012-2019 Газета журналістських розслідувань «Шанс» | Всі права захищені